Хронологія

червень
1930 р

У Дніпропетровську на базі політехнікуму і факультету інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту був заснований Дніпропетровський Інститут Інженерів Залізничного Транспорту (ДІІТ). Створений у центрі металургійної промисловості України і великому залізничному вузлі, інститут за короткий час розгорнув підготовку кваліфікованих фахівців. У роки першої п'ятирічки силами студентів, викладачів, робітників та службовців були побудовані навчальний корпус, гуртожиток, їдальня і житлові будинки. Протягом 3-4 років було влаштовано затишне інститутське містечко. Тоді в інституті працювали 62 викладача, у тому числі 5 професорів і 12 доцентів.

7 вересня
1930 р.

Згідно з постановою РНК УРСР від 12.06.1930р., що розміщено у Бюлетені народного комісаріату освіти УРСР від 09.07.1930р, №27 інститут було переіменовано у Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту ім. Л.М. Кагановича.

1931 р.

В інституті відкрита аспірантура, організовані три факультети: будівельний, механічний та електромеханічний.

1933 р.

За успішну роботу в створенні матеріально-технічної бази і підготовку фахівців для залізничного транспорту ДІІТ нагороджено Почесною Грамотою ВЦІК СРСР.

1934 р.

Відбувся перший випуск 190 дипломованих інженерів. На ХVІІ з'їзді партії ДІІТ був названий одним із кращих серед вузів країни.

1935 р.

Інститут серед 24 кращих вузів країни нагороджується Почесною Грамотою ВЦІК СРСР

1938 р.

Відкрито паровозний факультет.

1941 -
1945 рр.

У роки Великої Вітчизняної війни більше тисячі студентів, аспірантів, викладачів, робітників та службовців ДІІТу добровільно вступили до лав Радянської Армії і героїчно боролися з ворогом на різних фронтах та у партизанських загонах. Інститут був евакуйований у Новосибірськ, де продовжував готувати висококваліфікованих фахівців. У пам'ять про загиблих студентів у центрі інститутського містечка спорудять монумент, у підніжжя якого горітиме вічний вогонь. 1944 року інститут повертається в містечко, значна частина будинків якого була перетворена в руїни.

1947 -
1950 рр.

До 1947 року відновлення інституту було майже закінчено і до 1950 року - двадцятиліття ДІІТу - інститутське містечко було цілком відновлено.

З 1946 р.

Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту ім. Л.М. Кагановича підпорядковується Головному управлінню навчальними закладами Міністерства шляхів сполучення СРСР.

1950 -
1970 рр.

У 50-70 роки були введені до ладу новий навчальний корпус, студентський гуртожиток, стадіон, басейн, спорткомплекс та інші об'єкти. Відкрито власний Обчислювальний центр. Інститут стає великим транспортним ЗВО.

19 червня
1974 р.

Інститутові присвоєно ім'я М.І. Калініна згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР від 19.06.1974р.

1970 -
1986 рр.

За успіхи, досягнуті в підготовці фахівців, високий рівень навчально - виховної і науково - дослідницької роботи і широку суспільно - трудову діяльність, ДІІТ неодноразово нагороджувався перехідним Червоним прапором Укрсовпрофа, ЦК ВЛКСМ і МВО УРСР, який 1975 року було залишено в інституті довічно; 1978 року - Почесною Грамотою ЦК ВЛКСМ; 1980 року - орденом Трудового Червоного Прапора, а 1986 року - перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС, ЦК ВЛКСМ.

5 березня
1980 р.

Інститут нагороджено орденом Трудового Червоного Прапору (Указ президіуму Верховної Ради СРСР від 05.03.1980р.)

1991 р.

Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапору інститут інженерів залізничного транспорту отримав паспорт.

1993 р.

1993 року ДІІТ після атестації одержав статус університету. Тепер його повна назва: Дніпропетровський Державний Технічний Університет Залізничного Транспорту (ДІІТ). Багато енергії вкладали в розвиток інституту його керівники: Н. М. Федиченко, що був начальником інституту з 1930 по 1937 рік, П. А. Чумаченко - з 1937 по 1938 рік, І. І. Іванов - з 1938 по 1941 рік, В. А. Лазарян - із квітня 1941 по 1958 рік, Н. Р. Ющенко - з 1958 по травень 1971 року, В. А. Каблуков - з 1971 по 1997 рік.

15 липня
2002 р.

Указом президента України від 15.07.2002р. №647/2002/ університету присвоєно статус національного.

11 жовтня
2002 р.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. №576-р університету присвоєно ім'я академіка В.А. Лазаряна. Таким чином університет отримує назву, яку носить дотепер: Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна.

6 травня
2010 р.

Університет підпорядковується Міністерству транспорту та зв'язку України згідно з наказом Міністрерства транспорту та зв'язку від 28.04.2010р. №237/.

6 жовтня
2011 р.

Університет підпорядковується Міністерству інфрастуктури України (Наказ Міністерства інфраструктури України від 08.09.2011 №352).

28 лютого
2012 р.

Університет підпорядковується Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України (Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 22.02.2012р. №214)

01
червня
2013 р.

Університет підпорядковується Міністерству освіти і науки України (Указ Президента України від 28.02.2013 р. № 96/2013)

22
Лютого
2019 р.

Університет підпорядковується Міністерству освіти і науки України «Дніпропетровській національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна» (Наказ Міністерства освіти і науки України від 22.12.2017 р. № 1667 «Про перейменування Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна» )

(Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.02.2019 р. № 169 «Про затвердження Статуту Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна»)

(Наказ ректора університету від 22.02.19 р. № 08 «Про введення в дію нової редакції Статуту» )

31 березня
2021 р.

Міністерство освіти і науки України

«Український державний університет науки і технологій»

(Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 р. № 258-р «Про утворення Українського державного університету науки і технологій» (УДУНТ).

Наказ Міністерства освіти і науки України від 25.06.2021 р. № 714 «Про затвердження Статуту Українського державного університету науки і технологій Український державний університет науки і технологій»).

Наказ ректора університету від 02.07.2021 р. «Про введення в дію нової редакції Статуту»).

Наказ ректора університету від 02.07.2021 р. № 02 «Про утворення Українського державного університету науки і технологій»).  


 З ДІІТом у серці на життєвих шляхах

Легенда вітчизняної транспортної галузі -
Всеволод Арутюнович Лазарян

Всеволод Арутюнович Лазарян (16.10.1909 – 24.12.1978) - академік Академії наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки та премії імені О. М. Динника, заслужений діяч науки України, член комісії Академії наук СРСР з розвитку єдиної транспортної системи країни, член науково-технічної ради Міністерства шляхів сполучення СРСР. З 1934 по 1968 рік завідував кафедрою будівельної механіки ДІІТу, з 1941 по 1958 рік очолював Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту (нині Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В.Лазаряна).

   

Всеволод Арутюнович Лазарян народився 16.10.1909 р. у м. Оріхові Запорізької області в родині лікаря.

Після закінчення у 1925 році Бердянської профтехшколи продовжив навчання на відділенні будівництва залізниць Катеринославського політехнікуму шляхів сполучення, по закінченню третього курсу якого вирішив поступити до гірничого інституту (нині Дніпроптровський національний гірничий університет), де навчався в 1927-1931 роках на маркшейдерському факультеті.

Але свою наукову кар'єру В. А. Лазарян починав в стінах Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту (ДІІТу).

У 1930 році (фактично зі студентської лави) він був запрошений на викладацьку роботу на кафедру теоретичної й будівельної механіки ДІІТу. Велика працездатність і енергія дозволили йому сумістити роботу асистента з навчанням в аспірантурі в академіка О. М. Динника.

У 1932 році В. А. Лазарян захистив кандидатську дисертацію. Його перші наукові праці, досить різноманітні за тематикою й змістом, свідчать про широту інтересів їх автора.

Він був видатним педагогом, умілим організатором, ученим зі світовим ім'ям, який створив нові напрямки в загальній механіці й механіці деформованого твердого тіла, автором більше 300 друкованих праць, а також більше ніж 20 авторських свідоцтв і патентів.

У 1934 році Лазарян очолив кафедру будівельної механіки Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту й був її незмінним завідувачем до 1968 року.

У 1934-1937 роках В. А. Лазарян виконав серію робіт у галузі прикладної теорії пружності. З однією з них: «Про форми рівноваги стрижнів змінного перерізу при силах вище критичної» - він виступив з доповіддю на II Всесоюзному математичному з'їзді.

У 1940 році В. А. Лазарян захищає докторську дисертацію за темою «До питання про динамічні зусилля в упряжних приладах поїзда», яка була  розвитком класичних робіт видатного вченого М. Е. Жуковського, а також основою для подальших досліджень як самого В. А. Лазаряна, так і його численних учнів.

У 1941 році В. А. Лазаряну було присвоєно звання професора. У квітні того ж року він був призначений начальником Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, яким керував до 1958 року.

Влітку 1941 року ДІІТ був евакуйований до Сибіру, де під керівництвом В. А. Лазаряна не тільки продовжив підготовку кваліфікованих кадрів для залізничного транспорту, але й виконував великий обсяг робіт, важливих для оборони країни.

Це особливий період в житті В.А. Лазаряна, і особлива сторінка з історії, яка заслуговує на увагу сучасних поколінь.

За спогадами багатьох діітівців воєнного покоління, у справі збереження ДІІТу як ВНЗ величезну роль зіграв організаторський талант Всеволода Арутюновича Лазаряна.

В середині липня 1941 року, через кілька місяців після призначення на посаду начальника інституту, Лазарян блискуче організував евакуацію ДІІТу. Найбільш важливе й цінне обладнання на загальну суму 1 млн. 260 тис. рублів було зібрано і евакуйовано. Постільні приналежності з гуртожитків були передані до шпиталів. Майно, яке не могло бути вивезено, знищено.

18 серпня 1941 останній ешелон з людьми та устаткуванням ДІІТу відправився зі станції Лоцманська за лінію фронту на схід. Всього евакуйовано було 427 студентів і 48 викладачів.

Після прибуття до Новосибірська для координації роботи в умовах евакуації професор В. А. Лазарян був призначений заступником начальника одного з ВНЗ. Але він представляє до Москви доповідну записку з обгрунтуванням крайньої необхідності підготовки кадрів для залізничної галузі в період воєнного часу і домагається відновлення статусу ДІІТу як самостійного вищого навчального закладу.

Наказом НКПС 17 березня 1942 ДІІТ був відновлений як галузевий інститут. Перше засідання вченої ради інституту в евакуації було призначено і проведено 6 квітня 1942 року.

Практично на всіх кафедрах розгорнули роботу з виконання замовлень фронту. Так, лабораторією кафедри будівельної механіки проводились експертні випробування матеріалів, що йшли на виробництво снарядів і озброєння, в тому числі і для гвардійських мінометів («Катюш»). Викладачі факультету руху і вантажної роботи брали участь в розробці графіків для військових потягів і розподілу порожніх вагонів під вантажі, що йшли на фронт.

Всі кафедри і лабораторії продовжували вести науково-дослідну роботу, пов'язану із замовленнями залізничної галузі. На загальноінститутську науково-технічну конференцію було підготовано 20 доповідей.

Сухі рядки звітів досі зберігають пафос тієї непохитної впевненості в перемозі, наближенню якої віддавали всі сили діітівці. Потрібно було тримати останній рубіж - у тилу відступати було нікуди.

Уже влітку 1943 року стали приходити радісні вісті про успіхи на фронті, а з початком осені діітівці з надією стали вслухатися в повідомлення про визвольні бої на території України.

Дніпропетровськ був звільнений від німецько-фашистських загарбників 25 жовтня 1943 року. Через кілька днів туди виїхав В.А. Лазарян.

Руйнування, заподіяні будівлям і спорудам містечка ДІІТу, були величезні. Матеріальні збитки перевищував 25 млн. руб.

При відступі німці знищували майже всі будівлі і комунікації. ДІІТу належало відродитися з руїн.

Лазарян повертається до Сибіру для підготовки реевакуації інституту.

Взимку 1943-1944 року у тилу Лазаряном була організована заготівля лісоматеріалів силами студентів та співробітників інституту.

5 червня 1944 року за його наказом була створена спеціальна комісія, якій доручається організувати виготовлення та відправку до Дніпропетровська парт, столів, стільців, шаф, креслярських дощок, табуреток.

Ось як про це згадує Микола Георгійович Макаров, «діітівець воєнного набору 1943», як він сам себе характеризує в листі, надісланому до рідного інституту в листопаді 2004 року. «Де б я не працював і жив, і які б функціональні обов'язки не виконував, завжди усвідомлював, що життєве й моральне загартування, уроки ставлення до справи і людей я багато в чому отримав і увібрав в рідних стінах ДІІТу. І почалося це ще в Новосибірську, і особливо тоді, коли керівництво інституту (професор Лазарян та інші) вирішували завдання повернення у рідні стіни, зруйновані війною».

ДІІТ, як і вся країна, вистояв у важкі роки відступів і втрат, і продовжував справу підготовки кадрів для вітчизняної залізничної галузі.

Потрібно сказати, що ця колосальна робота мала такий результат, оскільки в її основі лежав не тільки героїчний ентузіазм виконавців, а й унікальний організаторський талант керівника колективу - начальника інституту Всеволода Арутюновича Лазаряна. Це був справжній генератор ідей не тільки у науці, а й у справі відновлення ДІІТу, укріплення його традицій потужної кузні кадрів залізничників. Лазарян міг домагатися здавалося б нездійсненного, міг передбачати все до дрібниць.

Так, за спогадами студентів того легендарного покоління (наприклад, Й. Г. Барбаса, нині - професора ДІІТу), в перші роки після реевакуації ДІІТ був мало не єдиним навчальним закладом Дніпропетровська, де студенти могли сидіти за партами під час занять (заготівля лісоматеріалів для відновлення інституту була організована з ініціативи Лазаряна ще у тилу). В інших вузах навчання йшло в порожніх аудиторіях, рідко де малася дошка, а для записів у конспект йшла боротьба за місце біля підвіконня.

У перші повоєнні роки серед студентів особливо виділялися діітівці-фронтовики - у гімнастерках, з орденськими планками на грудях, з бойовим загартуванням нелегких доріг війни. Серед них був і один з авторів створеного в ті роки Маршу ДІІТу А. Голеш. Він дуже любив музику, був активним учасником студентського духового оркестру.

Через багато років після закінчення інституту А. Голеш в одному з листів згадував, що Марш ДІІТу був написаний студентами у відповідь на пропозицію начальника інституту В.А. Лазаряна, який згодом в наказі особливо відзначив його як автора музики, а також студента Ю. Капралова, який написав слова до Маршу.

Тоді, в перші повоєнні роки, закріпилася традиція виконання Маршу діітіців у особливо урочистих випадках.

Відтоді не меркнуть ці славні рядки (наводяться за оригіналом тексту):

«В науке нет дороги торной,
Тернистый путь лежит один.
И только смелый и упорный
Достигнет всех ее вершин.
Там, где отступит самый ловкий,
Упорный все же победит.
Вперед, друзья, вперед без остановки,
Недаром нас зовут ДИИТ!»

Після реевакуації ДІІТу до Дніпропетровська В.А. Лазарян, будучи генерал-директором колії й будівництва III рангу, надавав значну допомогу у справі відновлення залізниць і забезпечення їх безперебійної роботи. Одночасно він продовжує активну наукову, педагогічну й науково-організаційну діяльність, багато й плідно займається зміцненням кадрового складу інституту, розвитком його факультетів, кафедр і лабораторій.

Наприклад, задовго до масового поширення обчислювальної техніки Всеволод Арутюнович звернув увагу на необхідність її використання у наукових дослідженнях і навчальній роботі. Ним була створена у ДІІТі перша у Дніпропетровську лабораторія аналогових обчислювальних машин, а потім і лабораторія цифрових обчислювальних машин, на базі якої був організований обчислювальний центр ДІІТу.

В 1958 році за наполяганням та при активній участі В.А. Лазаряна у ДІІТі створюється Галузева науково-дослідна лабораторія динаміки й міцності рухомого складу Міністерства шляхів сполучення СРСР.

У тому ж 1958 році Лазарян йде з посади начальника ДІІТу й долучається до роботи з формування нового наукового центру. За його участю створюється Дніпропетровське відділення Інституту механіки АН УРСР, яке він очолив у 1968 році. Одночасно Лазарян продовжує завідувати кафедрою будівельної механіки ДІІТу.

Протягом 1968-1978 років багато було зроблено В. А. Лазаряном у справі перетворення відділення у потужну наукову установу – нині це Інститут технічний механіки Національної академії наук та Національного космічного агентства України.

У 1967 році В. А. Лазарян обирається членом-кореспондентом Академії наук УРСР.

У 1969 році В. А. Лазаряну було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР. У 1972 році він був обраний академіком АН УРСР. У 1971 році йому присуджується Державна премія УРСР, а у 1978 році - премія імені О. М. Динника.

В. А. Лазарян вів велику науково-організаційну роботу, був членом бюро Відділення математики, механіки й кібернетики АН УРСР, членом Вищої атестаційної комісії, членом комісії АН СРСР з розвитку єдиної транспортної системи країни, членом науково-технічної ради Міністерства шляхів сполучення СРСР, входив до складу декількох вчених рад з присудження наукових ступенів, редакційних колегій і редакційних рад журналу «Прикладна механіка» і республіканських наукових збірників.

Плідна наукова й педагогічна діяльність В. А. Лазаряна була відзначена рядом урядових нагород, але найбільше він пишався своїми учнями, які продовжували його справу. Усього ним підготовлено близько 20 докторів, понад 100 кандидатів наук. Фактично він є фундатором у ДІІТі наукової школи транспортної механіки, яка і зараз зберігає статус однієї з найпотужніших у транспортній галузі.

Помер В. А. Лазарян 24 грудня 1978 року. Похований у Дніпропетровську.

На визнання заслуг видатного вченого й педагога розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.02.2002 року № 576-р Дніпропетровському національному університету залізничного транспорту присвоєно ім'я академіка В. Лазаряна.

Серед тих, хто гідно продовжив його справу, чимало імен видатних вчених, досвідчених організаторів підготовки кадрів для вітчизняної транспортної галузі: професор, доктор технічних наук Блохін Є.П., який до недавнього часу очолював наукову школу транспортної механіки, професор, доктор технічних наук Пшінько О.М. - ректор Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В.Лазаряна, професор, доктор технічних Мямлін С.В., проректор з наукової роботи Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. ак. В. Лазаряна, доктори технічних наук, професори Данович В.Д., Манашкін Л.А., Коротенко М.Л., Ушкалов В.Ф., науковці і викладачі сучасного ДІІТу, колектив якого зберігає і примножує славні традиції попередніх поколінь.

Агієнко І.В., 
доцент Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту
ім. ак. В. Лазаряна