М А Р Ш факультета "Техническая Кибернетика"

1. Мечтали прадеды, мечтали деды,
А нам, друзья, дано познать,
Найти законы и секреты,
Чтоб умных роботов создать.
И умных роботов создать.

Припев:
Наш путь всегда тернистым будет,
К себе вершинами манит.
Мы проведем машины к людям,
Пусть и у них душа болит. } 2 р

2. Ведем лишь о компьютерах беседы
И днем, и ночью - это наша страсть.
Напишем на Ассемблере сонеты,
И на свиданье хочется попасть.
С судьбою на свиданье попасть.

Припев.

3. Смелей вперед, раз выбор сделан,
Не сметь ни пяди отступать.
Компьютер верный служит делу –
Пора, друзья, творцами стать,
Нам в ногу с временем шагать.

Припев:
Наш путь всегда тернистым будет,
К себе вершинами манит.
Мы проведем машины к людям,
Недаром мы ТК ДИИТ,
С тобой всегда ТК ДИИТ.

4. Кто информатик точный вкус отведал
И дружбы прочный свод сумел создать,
Наградой, знай, тому придут победы:
Умей добиться, верить и мечтать. } 2 р

Припев:
Пусть путь всегда тернистым будет –
Побед вершинами манит.
Преподнесем машины людям.
Виват тебе ТК ДИИТ,
Виват, друзья, ТК ДИИТ.

Надія і любов. Гімн ДІІТу
(Авт. Маслєєва Л., Косолапов А.)


1

Час спливає як вода Дніпрова,
Нараховує наші літа,
Кожен день ми звіряємо долю
За відлунням незмінним гудка.
Він нас кличе на працю, до бою,
До мети не спиняти політ,
Наші потяги в серці з тобою,
Такі кадри готує ДІІТ!

ПРИСПІВ:

ДІІТ – це кузня фахівців,
ДІІТ – це серця мого спів!
ДІІТ – студентські почуття,
Що нас єднають все життя!
ДІІТ – професор і студент,
ДІІТ – це істини момент,
ДІІТ – надія і любов,
Це перше квітня і футбол!

2

Ніби крила розправила птиця
Україну усю обняла
Наша рідная Укрзалізниця,
Ти усім нам дорогу дала.
Ми єднаємо страни, народи,
Сел маленьких і велетнів-міст,
Але всім нам відкрила дороги
Альма-матер - славетний ДІІТ!

ПРИСПІВ:

ДІІТ – великая сім’я,
ДІІТ сьогоді – ти і я,
ДІІТ – для наших залізниць –
Ти інтелект, сталева міць!
ДІІТ – надійна колія,
ДІІТ – любов на все життя,
ДІІТ – це Прапор перемог!
ДІІТ – наш потяг до зірок!

До 70-річчя університету
(Авт. Косолапов А.)

Нам 70 лет! Это возраст немалый,
И мирный наш поезд в грядущее мчит.
Вы – гордость науки, надежда Державы,
Несущие имя по жизни – ДИИТ!

От порта Находка до города Чопа,
От Белого моря до южных широт,
Везде, где железная вьется дорога,
Там каждый ДИИТовца точно найдет.

В далеком Нью-Йорке, Торонто, Париже,
В Австралии, Греции, даже ЮАР,
Вы встретите тех, кто учился в ДИИТе,
И там создает для страны капитал.

Мы нашей историей можем гордиться,
Сверкает на Знамени орден Труда,
Но вечный покой будет нам только сниться,
Пока по дорогам бегут поезда!


(Бєляєв Олександр, 916 група)

Колись у світі жив козак,
Завжди цурався неборак,
Як міг допомагав родині,
Хоч сам і не знайшов дружини.
Любив життя і танці, співи
І рідні землю, край і ниви.
А як гуляти полюбляв!
На цілий місяць пропадав,
Ніхто знайти його не міг,
Зникав юнак мов перший сніг,
Шукай його як вітер в полі,
А він з дівками у стодолі.
І так здавалось вічно буде,
В житті свого він не загубить,
Але не сталось, як гадалось
І лихо все ж його дісталось.
Десь так о шостій, рано вранці,
На Хортицю прийшли засланці,
Фортецю швидко обступили,
Гармати свої зарядили,
Заблокували сотню чайок,
Хильнули з горя кілька чарок,
Бо знали, знали ці чортяки,
Що на Січі ще ті вояки!
Та щось не так, бо командири
Ніяк не крикнуть: "Каноніри!
Стріляй допоки посіпаки
Не повтікають мов собаки!
Тоді вже будем розмовляти,
А поки, бийте, соколята!"
Але не так. Навколо тиша.
Яка ж це сталась дивовижа,
Що все козацтво мов забуло,
Як кидати ядро у дуло.
Це все цариця Катерина,
Ох, чорто-бісівська дитина,
Що так любила юних хлопців,
Що все столичне парубоцтво,
Вже змучилось в палац ходити
Лишень щоб пані вдовільнити.
Коли одного із коханців
Віддухопелили як ланця
В Криму, турецькі яничари,
То так цариця закричала,
Забувши про дипломатичність,
З якою розмовляла звично,
Півсвіту з лайкою згадала,
А потім вказівок послала:
"Щоб Вас, коханий, не судили,
За відступи на всіх вітрилах,
Перед татарським каганатом,
Який Ви мали зруйнувати!
Своє хутчіш збирайте збіжжя
І чимчикуйте в Запоріжжя,
Козацьку Січ зітріть в пилюку,
Лиш не запортайтесь в багнюку."
От так і сталось, він приперся,
На Хортицю нахабно вдерся,
І згідно з царським тим наказом
Без бою всіх він вигнав разом.
Нема Січі, козацтво плаче,
Тепер життя ніхто не бачить.
Усі брати тут розійшлися:
Хто на Кубань, хто тут лишився,
Хто за Дунай, а хто в Полтаву,
На захід, схід, на переправу.
Але ніде немає втіхи,
Козак співа про своє лихо.
Та не журися, мій читачу,
Це лиш початок, тож позначмо,
Що він про себе ще заяве,
Він бо козак, і ти це знаєш.

Милый, добрый мальчик...
(Дорошенко Єлизавета, 938 група)

Здесь детский смех звучит совсем нечасто,
и кажется ужасной тишина,
А за окном играет милый мальчик, 
Ведь бросила его семья.

Детдомовцы - простые дети,
Им в жизни нечего терять,
Им не бывать в элитном свете,
Им остаётся выживать.

А мир жестокий и ужасный
Ему страданья не нужны
И этот милый, добрый мальчик
Забился в угол от нужды.

Да, нелегко жить в детском доме,
Сжимает зубы он сильней,
Ведь в жизни взрослой и нелегкой
Ему будет гораздо больней...






Головна Спеціальності Рада факультету Студентська рада Для абітурієнтів Фотогалерея Деканат